Банківська таємниця, чи є шанси її захистити?

Ще недавно тема розкриття банківської таємниці перевіряючим органам була в Україні не дуже актуальною. Так, спецслужби великих транснаціональних корпорацій і корупційні чиновники і раніше могли отримувати інформацію, яка є банківською таємницею. Як правило розкриття банківської таємниці відбувалося за рахунок «купівлі у посадових осіб» комерційними структурами необхідної інформації (наприклад отримання інформації про рахунки конкурентів в рамках проведеного комерційного шпигунства). Іноді розкриття банківської таємниці відбувалося безпосередньо шляхом зловживання чиновниками (наприклад, чиновниками НБУ) своїм службовими повноваженнями. У виняткових випадках банківська таємниця розкривалася на підставі статті 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III (зі змінами та доповненнями) («Закон про банківську діяльність»), але встановлені там обмеження дозволяли юристам банку відбиватися від необгрунтованих запитів прокуратури , СБУ, КРУ, податкових органів.
У такому положенні клієнти українських банків могли відчувати себе відносно спокійно. Фактично якщо український бізнесмен не «перейшов дорогу» приватним спецслужбам або високопоставленим чиновникам - він міг бути спокійний за збереження своєї банківської таємниці. Так було до середини початку 2010 року.
Для початку хочу нагадати що ж таке банківська таємниця, так відповідно до положень статті 60 Закону про банківську діяльність, банківська таємниця - це інформація про діяльність і фінансовий стан клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта або взаємовідносин з ним при наданні послуг банку , і розголошення якої може завдати матеріальної та моральної шкоди клієнту.
А згідно з положеннями статті 62 Закону про банківську діяльність, банк зобов'язаний розкривати інформацію, що містить банківську таємницю, на вимогу ряду державних органів - зокрема, Прокуратури, СБУ, МВС, податкових органів, Державного комітету фінансового моніторингу України (Держфінмоніторинг).
У рамках цієї фінансового моніторингу банки, зобов'язані здійснювати низку внутрішніх адміністративних заходів, а також виявляти і збирати інформацію щодо певних фінансових операцій своїх клієнтів, що відповідають критеріям «небагонадежних», «підозрілих» операцій.
Не всі клієнти українських банків інформовані про те, що в серпні 2010 року до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» № 249-IV («Закон про фінансовий моніторинг») були внесені зміни, які значно розширили перелік операцій, які підпадають під обов'язковий фінансовий моніторинг. Так, фінансовому моніторингу на сьогоднішній день, підлягають операції купівлі-продажу нерухомості, операції з управління активами клієнта, управління банківським рахунком або рахунком в цінних паперах, із залучення коштів для створення юридичних осіб та інші операції.
Згідно з положеннями статті 6 Закону про фінансовий моніторинг, суб'єкти первинного фінансового моніторингу (в тому числі банки), на вимогу Держфінмоніторингу повинні надавати додаткову інформацію, яка стосується фінансових операцій, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі ту, яка є банківською чи комерційною таємницею. Стаття 12 Закону про фінансовий моніторинг передбачає, що надання такої інформації Держфінмоніторингу не є порушенням професійної таємниці, таємниці страхування, банківської або комерційної таємниці! Таке положення Закону про фінансовий моніторинг суперечить положенням статті 62 Закону про банки і банківську діяльність, яка передбачає порядок розкриття банківської таємниці. Не слід забувати і про те, що у випадку невиконання вимог Закону про фінансовий моніторинг, відповідальні особи суб'єктів фінансового моніторингу можуть бути притягнуті до кримінальної та адміністративної відповідальності, а щодо самого суб'єкта фінансового моніторингу можливе застосування заходів цивільно-правової відповідальності, аж до ліквідації.
Крім Держфінмоніторингу, право отримувати доступ до банківської таємниці, мають також податкові органи. Згідно з підпунктом 20.1.3. статті 20 Податкового кодексу України (набув чинності 1.01.2011 р.), органи державної податкової служби мають право отримувати від банків і інших фінансових установ довідки та / або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг і оборот коштів на рахунках.
У підсумку приходимо до невтішного висновку: загрузли в корупції органи державної влади на сьогоднішній день мають досить широкий спектр повноважень по збору інформації економічного і фінансового характеру (яка є банківською чи комерційною таємницею).
Звичайно ж коли мова йде про «особливо цінних клієнтів» банки, можуть спробувати захистити прав своїх клієнтів шляхом використання на користь клієнта процесуальних тонкощів надання такої інформації, але так як законодавець не передбачив чіткого механізму від чиновницького свавілля - навряд чи навіть активні спроби такого захисту будуть ефективними. Звичайно ж має право оскаржити дії запитуючої інформацію державного органу в судовому порядку, але для цього необхідно буде переконливо довести що вимога державного органу про надання інформації, що є банківською таємницею, пред'явлено з перевищенням повноважень або з порушенням встановленої процедури.
Зараз намічається тенденція «перетікання» клієнтів з великих банків у більш дрібні, так більший банк більш надійний з точки зору фінансової стабільності, але клієнту важко його «контролювати», часто великі банки на словах обіцяючи «стояти горою» за інтереси клієнта - на самому справі видають інформацію на першу вимогу податкових та контролюючих органів. Невеликі банки фінансово менш надійні, але на практиці вони більше дорожать своїми vip-клієнтами і намагаються в усьому догодити клієнтові. У світлі того що депутати віддали на розтерзання митарям банківську таємницю бізнесмени стали належить до банківської таємниці як до проблемного і складного питання.
Юристам нашої податкової практики все частіше доводиться приймати участь в судових процесах стосуються розкриття банківської таємниці. До нас звертаються комерційні банки з проханням захистити їх клієнтів від чиновницького свавілля. Найчастіше завдяки великому досвіду в цій сфері і невисокого рівня професіоналізму чиновників ми з легкістю продовжуємо вигравати суперечка за суперечкою, угамовуючи чиновників і захищаючи банківську таємницю. Але з прийняттям вищезазначених законів намітилися і негативні тенденції в судовому захисту банківської таємниці, так за останні півроку більш ніж у п'ять разів зросла кількість відверто «замовлених» справ, коли чиновники фактично планують здійснити вимагання і явно зловживають своїми повноваженнями в корисливих інтересах. Сподіваюся що як співробітники юридичної служби банків так і самі клієнти банків будуть докладати всіх зусиль з протидії незаконним спробам чиновників отримати доступ до банківської таємниці.

Микита А. Бугайов, керівник податкової практики ЮФ «Адвокатус»